Лук — це один із найдавніших видів зброї метального типу, що відомий з доби мезоліту, призначений для стрільби стрілами. Стрільба відбувається за рахунок м’язової сили стрільця, яку лук накопичує як потенціальну енергію зігнутої дуги і потім, розпрямляючись, швидко перетворює в імпульс стріли.
Етимологія
Слово лук походить від прасл.*lǫkъ, пов’язаного чергуванням голосних з *lękti («гнути, кривити»), що вважається спорідненим з лит.lenkas («лук, дуга, обруч»), lankàs («гнучкий»), латис.lùoks («вигин, дуга»), luôks («гнучкий») і сходить до пра-і.є.*lenk-/lonk- («гнути, кривити»). Однокореневими є такі слова, як лука («частина сідла», «закрут річки»), облук («елемент ярма»), каблучка, лукавий (первісне значення «непрямий»). Від дієслова *lǫčiti (ітератива*lękti) походить і лучити з численними похідними (відлучити, залучити, злучити, розлучити тощо).
Техніка стрільби
Техніка стрільби з лука полягає в:
- Установці стріли на дугу й упорі на тятиву,
- Натягуванні тятиви однієї рукою при утриманні дуги лука та підтримки стріли іншою рукою,
- Прицілюванні і звільненні тятиви.
Дальність польоту стріли залежить від конструкції лука, сили натягу тятиви і погоди; в середньому становить до 250 метрів для небойових стріл.
Частини лука.
1 — рукоятка. 2 — плечі. 3 — тятива
З часом лук еволюціонував в арбалет (близько IV ст. до н. е.), для стрільби з якого вже не було потрібно особливого уміння і сили. У пізнє середньовіччя він був витіснений вогнепальною зброєю, хоча тривалий час вони використовувалися одночасно.